Здійснена мрія

Шістдесят років зо дня створення власної держави цього тижня відзначив Ізраїль. 60-т років здійснення давньої мрії цілого народу. Свято, під час якого ізраїльтяни ані ні на мить не забувають, що війна за землю може початися будь-коли, а війна терористична триває і досі. Адже поряд живуть мільйони людей, для яких цей день не є святковим. Річницю створення держави Ізраїль палестинці називають накба - що означає катастрофа.

Ось якою могла би бути карта Близького Сходу за версією ООН - 1947-го вона проголосувала за поділ Палестини на арабську та єврейську частини. Єрусалим мав би стати "міжнародним містом". Цей план лишився тільки декларацією. Згодом Ізраїль відвоював усі території, які нині де-факто входять до його складу. Хоча юридично не визнані світовою спільнотою.

У перші роки після створення єврейської держави територію, названу Ізраїлем, залишили 700 тисяч палестинців. Повернутися їм не дозволяють. Палестинці переконані, що Ізраїль заснований на їхніх втратах. Вони готові мститися і тому вбивають. Їм мстяться у відповідь. Держава, яка шістдесят років не має спокою - у матеріалі Лариси Задорожної.

"Цева адом" - червоне світло. Це - сигнал тривоги. У Сдероті - місті на півдні Ізраїлю, збудованому в пустелі Негев,- він іноді лунає по кілька разів на день.

Ми разом із місцевими мешканцями ховаємося у бетонній споруді. Вона править і за автобусну зупинку, і за бомбосховище. Таких зупинок у маленькому місті 70.

Йосиф тисне руку Хаєму. Сьогодні все закінчилося добре.

Дитячий майданчик і поруч бомбосховище. Це завичайний пейзаж для Сдерота. Аби сховатися, у дітей є 15 секунд.

"Це те, що впало сьогодні зранку. Бачите, ще не все навіть вискочило з нього".

У поліцейському відділку колекція "касамів". Так їх називають араби. Це ракети, котрі виготовляють у Секторі Газа. Звідси до нього по прямій - один кілометр.

Колись ця територія мала одну назву - Палестина. З 20-го до 48-го року минулого століття протекторат Великої Британії. Євреї мріяли про свою державу. І вони її отримали. Організація Об'єднаних Націй ухвалює рішення - тут повинно бути дві країни. Одна для євреїв, інша - для арабів - під контролем Йорданії та Єгипту. Єрусалим - під опікою ООН. Араби на свою державу чекають донині.

Він приїхав із Туркменистану, шукаючи кращого життя. А опинився в лікарні. У дочки на згадку лишилися фотографії.

Геннадій Полуектов, репатріант із Туркменистану:

"Приехать проще, чем уехать, это не так просто уехать. А переехать, например в Хайфу? - В Хайфу, которую 2 года назад… еще хуже будет. Государства Израиль настолько маленькое, что сегодня здесь, а завтра там".

Будинок Полуектових згорів дощенту. Родина мусить виплачувати за нього кредит і водночас винаймати квартиру. Продати дім у сусідніх із Сектором Газа районах неможливо. Сюди не їдуть.

Галина Полуектова, репатріантка з Туркменистану:

"У меня надежда была, что немножко поработаем, денег подзаработаем и назад. А потом все. Как говорят, невыездные. Взяли, получили корзину, и все. Затягивает. Что-то есть, конечно, плюсы. Но больше минусов".

Звичайна картина для Ізраїлю. Візит до психолога. На прийомі людина, яка на власні очі бачила вибухи і кров. Сеанс проводять у бомбосховищі, де розмістилася ще й публічна бібліотека. Приходять і дорослі, і діти.

Ася Фейгин, психолог

"Дети учатся у взрослых и повторяют это все в своих играх. Кто-то играет маму, кто-то ребенка. Мама кричит - цеа-адом - не выходи. Ребенок в это время лезет под стол и изображает это".

За 60 років - 9 війн. Перша розпочалася в перший же день існування нової держави. Єрусалим - за нього чи не найбільше пролилося крові. Своєю столицею його вважають і араби, і євреї. 67-й рік. Шестиденна війна. Ізраїль захоплює весь Єрусалим. Утім ООН досі офіційно не визнала східний Єрусалим ізраїльською територією.

У нього стріляли, і він стріляв. Макс, який народився в Запоріжжі, вже півтора року - в ізраїльській армії. Колір "хакі" дає захист. Соціальний. В Ізраїлі - це трамплін до кар'єри, пільг у разі купівлі житла та отримання престижної освіти. На свою армію країна не шкодує грошей.

"Самое сложное? Нас обучают, что ничего сложного нет. Пойду на фронт без вопросов. Мы любим эту страну. Все делаем за нее и для нее".

На кров, перелами тут не зважають. Десантники на три години завмерли - чатують на уявного ворога. Спробуй поворушись! Потім, марш-кидок. Щотижня набігає 100 кілометрів. І скрізь чуєш - "Це треба Ізраїлю".

У бойових частинах люблять російськомовних євреїв - вони готові на все.

Гай Бергер, командир десантного батальйону армії оборони Ізраїлю:

"У них сильна мотивація, витримка, вони інтелігентні. Вихідців із колишнього Радянського Союзу стає чимдалі більше. З них виходять хороші командири і снайпери".

У них легкий палець, щоб тиснути на курок. Так кажуть про російський батальйон "Алія". Ця назва означає "репатріація в Ізраїль". Колись полковники та майори спецпідрозділів радянської армії. Тепер - прапорщики армії ізраїльської.

"Мы бывшие офицеры советской армии. Имеем опыт войны в Афганистане, Чечне. Призываем стать на защиту наших городов".

Так було рік тому - під час другої ліванської війни. На адресу російського батальйону тоді лунала купа звинувачень. Мовляв, ці вояки занадто жорстокі - вони вбивали мирних мешканців.

Роман Ратнер, голова громадської організації "Батальйон "Алія":

"Одни - и очень многие - говорят, что мы сделали большую и важную работу. Есть люди, которые считают что мы чересчур агрессивны. Но через три месяца, когда мы начали активную работу в месте, где мы работали, стрельба палестинских снайперов прекратилась".

Ізраїль - суцільна "гаряча точка". Країна звикла до війни. Звикла до гвинтокрилів, котрі постійно баражують над містами, звикла до розтрощених будинків. 60 років державності, що пахнуть порохом.